Головна
Публікації
Слово “руський” сьогодні вкрите моторошною ганьбою: інтерв’ю з Ігорем Губерманом

Слово “руський” сьогодні вкрите моторошною ганьбою: інтерв’ю з Ігорем Губерманом

Опубліковано: 27 Вер / 2022

Ігор Губерман — російський поет і прозаїк, автор хльостких сатиричних чотиривіршів, відомих як “гаріки”. Відсидів у радянському виправному таборі за фальшивим звинуваченням у скупці краденого. У сучасній Росії не жив жодного дня. Виїхав до Ізраїлю із Радянського Союзу за три роки до його розвалу. Продовжує активну діяльність та виступає з творчими вечорами для російськомовної аудиторії.

У межах програми “Люди доброї волі” на телеканалі FREEДOM Ігор Губерман дав розширене інтерв’ю.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

Нічого більш падлючого ніж ця війна я не знав

— У нас на телеканалі до війни виходила програма “Дисиденти”. І ми редакторською групою думали: Губерман — дисидент чи ні? Як ви самі себе визначаєте?

— Я зовсім точно не був дисидентом. Абсолютно точно. Коли мене називають дисидентом, я мовчу, але я не згоден. Дисиденти ж у чомусь брали активну участь. Я ж рясно читав самвидав, роздавав його друзям. Ну, і писав віршики.

— Сиділи ви не за політичною статтею, але з політичних причин.

— Напевно, теж із напівполітичних.

Річ у тому, що я сидів, бо два КДБшники вмовляли мене написати донос на мого товариша Віктора Вавилонського, редактора журналу “Євреї” в СРСР. Я відмовився. Вони тоді відстали, але вимагали дати підписку про нерозголошення. Я сказав, що не підписуватиму її. І тоді один із них сказав чудову фразу: Ігоре Мироновичу, тоді ми вас посадимо, тому що ви є живим свідком, що можна нас поставити р***м і залишатися на волі.

— А як вони сфабрикували справу? Чому не політична стаття за антирадянщину? Чому скуповування краденого? Це ж не один ви. Багатьох за спекуляцію, за валютні операції садили та інше.

— На той час їм набридло садити за політичними статтями. Багато хто сидів за наркотики, але наркотики бачили вперше у своєму житті під час обшуку. Тож і мені просто вліпили криміналку.

У таборі мене якось блатні викликали до свого барака. І кажуть: “Професоре” (у мене була клікуха “Професор”, я всім відгадував кросворди), колись, за що ти справді сидиш?” Тобто вони розуміли, що скупка краденого — це не моя професія, що я сиджу за інше. Але оскільки в мене цих крадених грошей не знайшли, їх не було у природі, то мені ще приписали продаж краденого, збут краденого. Тож у мене був повний букет бариги. “Барига” — це який скуповує і продає крадене. Ось і вся моя нехитра історія..

— Якщо повернутись до чекістів. Як треба було з ними поводитися? Тому що ми зараз всі опинилися в руках одного чекіста, не найталановитішого з них, але…

— Була знаменита книжка “Як поводитися на допитах” [Володимира Альбрехта]. Я, до речі, її редагував та з автором дружив. І в ньому все це було написано. Поводитися треба, весь час залишаючись самим собою, і все. Жодних порад я дати не можу, на жаль.

— Нинішній російський режим — це такий симбіоз КДБізму та блатного світу. Чи могли ви собі уявити, що вони з’єднаються ось так химерно?

— Я взагалі такого собі уявити не міг. Вже в 1990-х роках було дуже помітно, що блатний світ і чекістський з’єдналися в одне і вийдуть такі люди.

— В одному з недавніх інтерв’ю ви говорили про Путіна як про пахана. Але все ж таки у цих паханів, у людей авторитетних у кримінальному світі, є якісь поняття. А у цієї людини які поняття?

— Ви знаєте, я їх не перелічу.

Але найголовніше поняття: помри ти сьогодні, а я завтра. Ось це безумовне, досконале поняття.

1969 року вийшла знаменита стаття [радянського дисидента Андрія] Амальрика “Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?” Тоді всім здавалося це якоюсь нісенітницею. Тим більше, Амальрік засланий був, мало що в такій ситуації з людьми буває. Адже він був абсолютно правий. Він писав те саме, що й зараз відбувається. Задубілість державного апарату, необхідність знайти зовнішнього ворога, коли є внутрішні неполадки, з якими нічого не можна зробити.

Стаття була приголомшлива. І вона дуже нагадує сьогодення. Чи проіснує Російська Федерація до якогось року? Я не беруся відповісти, у мене немає таких аналітичних здібностей. Але все це дуже схоже.

Це також дуже схоже на вторгнення до Чехословаччини в 1968 році. Адже і тоді все йшло під жахливий крик пропагандонів про те, що якщо ми не ввійдемо до Чехословаччини, то завтра ввійдуть німецькі війська чи війська НАТО. Чомусь на Німеччину був основний наголос як члена НАТО.

У мене був дуже добрий знайомий, професійний розвідник, шпигун. Він працював у багатьох країнах. Вочевидб дуже щаслива людина, в чинах. І ось він наприкінці серпня 1968 року з групою товаришів закопував у землю нібито німецьку зброю — рушниці чи автомати, не пам’ятаю. І ось за два дні нібито знайшли це місце, але вже з галасом. Скандал моторошний — зброя, приготована для німецького вторгнення.

Ця людина була у складі журналістів міжнародної компанії. Вони почали досліджувати кожну рушницю чи автомат. І все було справді німецьке, бездоганно. Але в рушниці, автоматі є місце, в яке втягується ремінь, щоб носити на плечі. І ось це місце потрібно постійно змащувати олією, щоб ремінь добре рухався. І ось ця олія виявилася радянською. Все здавалося б чудово підготували, а на олії прокололися. Тому витівка зірвалася, галас тоді зам’яли.

— І тоді, 1968 року, вісім людей вийшли на Червону площу у Москві. І в ті роки чехи казали, що це вісім причин, через які ми не будемо ненавидіти росіян, ось через цих вісім людей.

— Звісно, вони врятували честь Росії (СРСР).

— Чому тоді росіянам, які виходили на антивоєнні мітинги 24 лютого, які зараз виходять проти мобілізації, не вдається врятувати честь Росії?

— Знаєте, надто глибоко впала так звана честь Росії. Просто в якійсь безодні, у брудній калюжі знаходиться.

Дуже важко сформулювати, але нічого більш падлючого ніж ця війна я не знав і не читав навіть ніколи.

Це така підлість, це гріх Каїна. Якщо говорити високими словами, то це в чистому вигляді гріх.

І чи можна врятувати честь? Думаю, що не можна… А слово “руський” взагалі зараз вкрите моторошною ганьбою.

Вижити і не стати покидьком

— На чому Росія зараз тримається? Ми бачимо крах культури, абсолютну дискредитацію церкви, жодної спільної ідеї, жодного прориву в майбутнє…

— Вона тримається на тому, що в Росії, як на мене, є національна ідея. Вона просто не рекламується. Ця ідея захопила всіх.

Ця ідея формулюється дуже коротко — вижити.

Вижити серед усього цього бардаку, ганьби, зради, здирства, бандитизму. Вижити і по можливості хоч якось захистити дітей від цього розбещуючого впливу, зберегтися самим, не стати покидьками. І ось ця ідея вижити займає людину цілком, тому що це дуже важке життєве завдання.

— А чому тоді не намагаються вижити разом? Знову це поняття: помри ти сьогодні, а я завтра. Чому не так, щоб ти не вмирав, сусід не вмирав, сусідня країна не відправляла своїх дітей помирати через марення однієї людини? Тобто виживання є дуже індивідуалістичним. Це лише я. Вони ж не думають про інших.

— Основа сьогоднішньої Росії — страх. І коли панує такий страх, нікуди від цього не подітися. І ви знаєте, що зараз підвищилася кількість доносів. Щойно починається така справа, йде зростання кількості доносів. Через зайві метри житлоплощі, через те, що пролив чай, через те, що був не чемний на кухні або десь у конторі.

Тобто людина людині другом не стала. Це феномен цивілізації, феномен пересичення та ситості.

Знаєте, у Росії таки з’явилося споживче суспільство. Якщо раніше було споживче суспільство без товарів споживання, то зараз є продукти споживання.

І ось ця ситість поряд з відчуттям повного свого безсилля, свого безправ’я породжує такий тип людини. З цим нічого не вдієш.

А щоб забезпечити якусь єдність — їм треба сильніше мати зовнішнього ворога. Ось на ґрунті зовнішнього ворога можлива якась єдність.

— Ви їздили Росією стільки років, як змінювалася вона?

— Я можу відповісти лише соціалістичним стилем — вона гарнішала. Знаєте, коли з’являються продукти в магазинах, коли людина сита, то взагалі набагато легше.

Потім, я ж спілкувався з публікою, яка прийшла на свято. Тобто це спілкування вже з добре одягненою публікою. З привітною публікою. Яка в антракті утворювала жахливу чергу у буфет, щоб випити. І лише потім йшла до мене підписувати книжки. Також виростала величезна черга. Один мужик, десь у В’ятці, чудово мені сказав: “Треба ж, один єврей, а який натовп руських зібрав”.

Загалом було відчуття життя.

— А зараз це відчуття забирається самим Путіним, самим же режимом. Санкції — вже той самий телефон не так просто купити, одяг може собі дозволити людина дуже заможна, а не просто заможна. Середній клас вмирає. Це викличе у них якесь обурення чи так і терпітимуть?

— Викличе, викличе. Ось дивіться проти війни практично ніхто не вийшов. А зараз проти мобілізації вже вийшло кілька тисяч людей у 38 містах. Це вже щось.

— Гадаю, що на відміну від антивоєнних мітингів протести саме проти мобілізації наростатиме. Як вам здається?

— Батечку, у вас цілком типова помилка сьогоднішнього інтелігента, який живе не в Росії. Що зростатиме? Нічого зростати, на жаль, не буде. Щось почнеться, коли холодильники або спорожніють, або дуже збідніють. Ось тоді, можливо, щось. І те, мабуть, ні.

Тому що потрібні люди, які б могли щось організувати. Згадується Висоцький: справжніх буйних мало.

Тому що їдуть найталановитіші, найздібніші, найактивніші, найенергійніші та найсумлінніші люди. Це все-таки пов’язані речі.

Тому зараз, я думаю, нічого не станеться. Ви знаєте, відбудеться громадянське ворушіння у жахливій ситуації, коли Росія вже почне ділитися. А величезна кількість регіонів цілком дозріла, щоб вважатися самостійними, щоб відокремитися.

— Ви замислювалися, коли знову захотіли б поїхати до Росії виступати?

— Для мене особисто ця мерзота, яка висить сьогодні в повітрі, непереносна. Я не уявляю, як я в сьогоднішню Росію поїхав би виступати. І я не поїду, доки Путін там є.

А ще не поїду через те, що в залі будуть люди, які щойно голосували за війну і говорили “хохлам крандик”. Виступати, читати смішні вірші та знати, що у залі сидять люди, які були щойно за вбивство українців, я не можу. Тому гадаю, що ні, не поїду.

А ось до України поїду із насолодою.