Шлях до бронзової медалі Олімпіади: “Утро Дома” з фехтувальником Ігорем Рейзліним

8 серпня в Токіо відбулося офіційне закриття XXXII літніх Олімпійських ігор-2020. За підсумками Україна посіла 16-те місце за кількістю завойованих нагород. А в загальній рейтинговій таблиці опинилася на 44-й сходинці – серед 206 країн-учасниць.

Українські спортсмени завоювали 19 медалей. Один з бронзових призерів Олімпіади – професійний фехтувальник-шпажист Ігор Рейзлін. В ефірі програми “Утро Дома” він розповів, як проходили змагання і що дає медаль Олімпіади.

– Які у вас відчуття після Олімпіади?

– Мене, звичайно, попереджали, що журналісти проситимуть приїжджати на прямі ефіри й давати інтерв’ю, але що такий розрив буде – я не очікував, чесно кажучи. Я близько 6 ранку виїжджаю і повертаюся тільки по обіді. Потім всілякі зідзвони, інтерв’ю.

Я ще на багато не відповів – на ті, які текстові просили написати, мені ще треба буде це зробити. Немає ані секунди вільної.

– Це заважає чи дратує?

– У жодному разі не дратує. Просто хотілося б відпочити трохи, побути з сім’єю, з дітьми. Поки що не виходить. Неможливо ані медаль відсвяткувати, ні на що часу не вистачає.

– Як святкують спортсмени перемогу на Олімпіаді?

– Я хочу запросити до себе додому друзів своїх, приготувати що-небудь на мангалі, в казані.

– Спортсмени – це еталони здорового способу життя, суворого режиму. Цікаво, в чому ви можете дозволити собі послаблення?

– Тренуватися відразу після Олімпійських ігор ніхто не збирається, – хоча б пару тижнів потрібно відпочити, тобто режиму можна особливо не дотримуватися. Всі ж люди, можна і випити трохи. Зрозуміло, що все в міру, але зараз можна, я так думаю.

Є, звичайно, спортсмени, які взагалі не вживають ані алкоголь, нічого, але я таких зустрічав дуже рідко.

– Що насамперед хочеться зробити після перемоги або поразки?

– Спокою хочеться. Причому в обох випадках. Коли виграєш якісь серйозні змагання, повністю викладаєшся, потім буває так, що навіть після вдалих виступів виникає повне спустошення, нічого не хочеться. Хочеться спокою, хочеться побути на самоті. Після поразок тим більше.

– У вас є сім’я, двоє дітей. Вони розуміють ваші бажання? Дають вам спокій?

– Ні, сім’ї це не стосується. Я за будь-якого виступу прагну додому швидше, тому що тут, з ними, я забуваю про все на світі досить швидко.

– На Олімпіаді в Токіо ви були з батьком, тому що він ваш тренер. Як в Україні вас зустріли з медаллю?

– З мамою я ще не бачився, вона мене в аеропорту, з деяких причин, не могла зустріти. Зустрічали мене дружина з синами.

– Діти щось замовили з Токіо? Чи головний подарунок – це ваша перемога?

– Можна і так сказати – це по-перше. А по-друге, там, чесно кажучи, не було можливості нічого купити, нас з містечка нікуди не випускали, я не міг елементарно в магазин сходити, тому щось везти нереально було.

– Ваш батько – тренер з фехтування. Ви взагалі могли займатися іншими видами спорту чи для вас варіантів не було?

– Знаєте, це так давно було, що я, чесно кажучи, і не пам’ятаю, тиснув батько і хотів, щоб я займався, чи це мій власний вибір був. Я не знаю, можу у тата запитати при зустрічі. Це було 30 років тому.

– За 30 років у фехтуванні ви працювали лише з батьком?

– Останні років 10 або навіть більше у мене є ще один тренер особистий, який дуже сильно допомагає — Максим Веніамінович Лисов. Тому що батько працює дуже багато з дітьми, батько працює з дівчатками, і він не завжди може приділити мені увагу, попрацювати зі мною. І він досить рідко зі мною виїжджає на міжнародні старти. У цьому Максим Веніамінович – абсолютно незамінна людина: він їздить зі мною практично на всі старти, і він зі мною працює, дуже допомагає.

– Як бронзовий призер на Олімпіаді з фехтування, ви можете сказати, для яких людей цей вид спорту?

– Це такий вид спорту, в якому фехтувати й показувати результат можуть люди, абсолютно протилежні що за характером, що за фізичними даними.

Я, припустимо, холерик за характером, мені доводиться свої емоції в собі тримати. Я бачив людей, які досить успішно фехтували, – повні відморозки, флегматики, яких розворушити взагалі неможливо. Є спортсмен Тихомиров, він за Канаду виступав. Я не пам’ятаю, скільки йому років на той момент було, але людина літня, людина з однією ниркою приїхала на Чемпіонат світу і зайняла призові місця. Пізніше й на Олімпіаду відібрався, виступив на Олімпіаді досить серйозно. Це спорт для всіх.

– При фехтуванні уколи сильно відчуваються?

– Іноді буває боляче, навіть не іноді, а частенько, синці залишаються. Мені в першому бою на Олімпійських іграх швейцарець в маску “припечатав”, у мене на лобі сіточка була від маски, в синцях весь був після змагань. Але під час бою це абсолютно не відчувається.

Може, дівчатка коли фехтують, вони відчувають, що їх боляче вкололи. А я абсолютно не надаю цьому значення.

– Думали вже, чим займетеся, коли підете з великого спорту? Чи замислювалися про завершення кар’єри?

– Я про це, звісно, думав. Але ще не визначився: чи то це буде робота тренером в бригаді у батька, чи це буде який-небудь приватний клуб, – може, спроби свій клуб відкрити. Мені вже надходили пару пропозицій з-за кордону працювати тренером, але я ще не визначився, ще нічого не можу сказати.

– Що дає Олімпіада і призове місце на Олімпійських іграх?

– Це можливість кілька років після Олімпіади практично ні в чому собі не відмовляти фінансово. Фінансова допомога за медаль на Олімпійських іграх від держави досить серйозна. Це і премія одноразова, і стипендія, якщо я не помиляюся, на 2 роки щомісячна.

Олімпіада – це потрійні бали до світового рейтингу. Я на цей момент, після Олімпійських ігор, перший номер у світовому рейтингу, і це дає можливість весь наступний сезон пропускати на всіх етапах Кубка світу попередній день змагань і особливо не морочитися щодо відбору в команду.