Нацспільноти України – для чого потрібен новий законопроєкт: “5 вопросов” з В’ячеславом Ліхачовим

Фото з сайта zmina.info

Новий законопроєкт про національні спільноти анонсував президент України Володимир Зеленський на форумі “Україна 30. Гуманітарна політика”. Він замінить закон про національні меншини, який діє в Україні зараз.

Кого саме стосуватиметься законопроєкт і що він дасть – розповів керівник групи моніторингу прав національних меншин В’ячеслав Ліхачов у програмі “5 вопросов” телеканалу UA.

– Що таке закон про національні спільноти? Чим він відрізняється від закону про національні меншини, який діє зараз?

– Чинний в Україні закон про національні меншини діє вже майже 30 років. Він був ухвалений в 1992 році.

Очевидно, що відтоді дуже сильно змінився український контекст. Значною мірою розвивалися європейські і світові уявлення про стандарти захисту прав національних меншин. Україна приєднувалася до міжнародних документів, що гарантує захист прав національних меншин. Цей закон морально застарів, і він сформульований в дуже неконкретних термінах. Він дуже декларативний.

Він обіцяв все хороше. На 1992 рік цього було достатньо. Але зараз, безумовно, назріла необхідність і наповнити його більш конкретним змістом, і привести його у відповідність з міжнародними документами, які ратифікувала Україна.

Але яке саме буде наповнення у проєкту закону, анонсованого президентом України, поки говорити складно. Тому що, судячи з того, що прозвучало, він пропонує застосувати абсолютно нову концепцію, ввести нове поняття національної спільноти замість терміна “національна меншина”, яке фігурувало в законі до цього, і яке фігурує в міжнародному праві. Тому я, не будучи знайомий з проєктом, який пропонує внести президент, не можу його коментувати. Я знаю, що обговорення необхідності ухвалення нової редакції закону про національні меншини інтенсивно йде останні місяці як в профільному комітеті, так і серед експертів.

Були обговорення із залученням національних меншин, в тому числі, з польовими виїздами представників профільного комітету Верховної Ради з прав людини в місця компактного проживання національних меншин. Я знаю, що цей процес йде досить активно. Але наскільки проєкт нової редакції закону про національні меншини, який готувався на комітеті, відповідає баченню президента, я зараз не готовий сказати.

– Нещодавно в Україні був ухвалений закон про корінні народи. Ми знали про проблеми корінних народів. Це, зокрема, порушення прав людини. Це закон, який важливий для реінтеграції тимчасово окупованого Криму. Якщо говорити про національні меншини, які проблеми тут існують?

– Тут є дві сторони медалі. Навіть, можливо, три. По-перше, і закон про національні меншини або національні спільноти, і закон про корінні народи, працюють в парі. Вони розглядаються як взаємодоповнюючі і закривають деякі прогалини в українському законодавстві.

Розглянемо поняття “корінні народи”. В українському законодавстві до останнього місяця не було такого визначення. Була постанова Верховної Ради про визнання кримських татар корінним народом, яка була ухвалена п’ять років тому. Але розуміння того, що таке корінні народи, на законодавчому рівні не було. Цей термін фігурував у законі про освіту, який надавав великі мовні права, з точки зору освіти, на рідній мові для корінних народів.

У цьому сенсі ухвалення пакетом і закону про національні меншини або національні спільноти, і визначення того, що таке корінні народи, логічно. Крім того, цього дуже чекає міжнародне співтовариство від нас, оскільки після ухвалення нової редакції закону про освіту і закону про українську мову як державну, у правозахисних організацій, у деяких національних спільнотах всередині самої України виникло відчуття того, що їх права піддаються деякій загрозі. Адже вживаються заходи щодо більшого поширення української мови, в тому числі в сфері освіти. У тій сфері, в якій раніше різні меншини, наприклад, угорці, користувалися досить широкою автономією і широкою свободою.

Закон, який би чітко регламентував права і обов’язки держави щодо збереження та зміцнення національної ідентичності, національної культури, національних мов, урівноважить це занепокоєння, викликане змінами в законодавстві в останні роки. В першу чергу, змін щодо мов, як найбільш яскраво вираженої потреба в культурній самоідентичності і самовираженні національних культур.

Тому ухвалення цих законів – воно логічне, воно напрошується, від нас цього чекають. Чекає як міжнародне співтовариство, так і самі національні меншини. Як тільки держава чітко визначить, в яких межах вона готова підтримувати і зміцнювати національні культури, національні мови, національну самореалізацію, освіту, вивчення національних мов – це заповнить існуючі прогалини, і створить логічний і цілісний законодавчий корпус.

– Тобто ці закони, перш за все, потрібні для захисту прав певних категорій?

– Так, для захисту прав у широкому сенсі. Тому що права національних меншин української спільноти не зводяться до якоїсь однієї сфери. Йдеться про те, щоб регламентувати і закрити деякий простір для невизначеності, яка в даний момент існує. Посилити позиції України на міжнародній арені, в тому числі з точки зору відстоювання прав корінних народів, що порушуються в окупованому Криму країною-агресором. Це посилить позицію України в міжнародних інституціях.

Також є більш широкі завдання. Дійсно, давно пора вписати національні спільноти з усіма гарантованими державою правами в українську мультикультурну, мультиетнічних політичну націю. Розписати, що саме держава підтримує, в яких обсягах, за рахунок яких ресурсів. Це те, що давно пора було б зробити.

Як повідомлялося раніше, в Україні готують законопроєкт про національні спільноти, президент розповів деталі.

Прямий ефір