Розсекречені архіви: як в Україні знайти відомості про жертв комуністичного режиму (ВІДЕО)

Накази з квотами на репресії, розстрільні списки, акти про виконання вироків – тепер у відкритому доступі ті документи, які раніше приховували навіть від родичів. Україна зняла всі радянські грифи секретності. Цикл сюжетів “Повернуті із забуття” на телеканалі UATV розповість, як розшукують відомості про жертв комуністичного режиму і відновлюють пам’ять про кожного поіменно.

В архіві Служби безпеки України міститься 225 тисяч одиниць зберігання радянського періоду – це особисті, архівно-кримінальні, контрольно-наглядові справи, протоколи, вироки. В Європі архіви вимірюють у кілометрах – по довжині стелажів. Тут – 7 кілометрів розсекречених документів, а по всій Україні їх 120.

“Це такий показник, який наочно може відобразити ситуацію. Справи бувають від кількох сторінок до кількох томів, а розмір папки – стандартний”, – розповідає заступник директора галузевого державного архіву СБУ Анатолій Хромов.

Десятки років ці відомості й артефакти приховували під грифом “цілком таємно“. З 2015-го – після декомунізації в Україні – вся інформація радянських спецслужб стала відкритою. Дослідити документи можуть й іноземці.

“Архів СБУ вважається лідером по відкритості та доступності документів КДБ. Ми не вимагаємо ніяких підтверджень споріднення, можна шукати інформацію про будь-яку людину. Тут зберігається величезний масив документів республіканського значення, які, по суті, дублюють те, що досі засекречено в Росії“, – зазначає Хромов.

Найбільше документів збереглося з часів “Великого терору“. Архівісти підозрюють, що коли починалися чистки в репресивних органах, свідоцтва злочинів просто не встигали знищувати.

“Ось один із протоколів трійки НКВС від 3 грудня 1937 року, в якому засуджено до розстрілу одним протоколом 150 осіб”, – говорить заступник директора архіву.

В одній папці – по 5-6 протоколів – це близько тисячі засуджених до розстрілу. За 1937-1938 роки – кілька десятків папок, і це тільки по Києву та області. Так більшовики “будували радянське суспільство”.

“З двохсот, наприклад, справ можна знайти лише одну, в якій обвинувачений міг дотримуватися антирадянських поглядів. Розробляли квоти по різних лініях – куркульській, проти поляків, проти німців. В управліннях НКВС були плани – якщо не встигали виконувати, в поляки записували й українців, а німцем могла стати людина, яка викладала німецьку мову”, – пояснює Анатолій Хромов.

Щоб знайти відомості про людину, знадобиться не один день. В Україні працює 80 фондів архіву СБУ. Коробкам привласнюють номери за описом паперів – їх сортують за тематикою та хронологією.

“У кожного сховища є топографічна карта, по якій можна дізнатися, де знаходиться та чи інша коробка. Якщо про людину відомо тільки прізвище та ім’я – це як шукати голку в стозі сіна. Багато збігів. Бажано ще знати рік народження”, – каже працівник архіву.

З анкети репресованого можна дізнатися про склад сім’ї, походження, професію. В актах і протоколах – деталі допитів, прізвища обвинувачів і виконавців, точна дата смерті. Не вказували в документах місця поховань, а остання адреса була позначена місцем, де людину заарештували.