Перший матеріал, написаний на свободі, буде про пенітенціарні системи європейських країн і Росії, – Сущенко

Фото UATV

Він закінчує психологічну реабілітацію та планує займатися не лише журналістикою, але й громадською діяльністю. Журналіст, колишній політв’язнень Кремля, який майже три роки провів у російських в’язницях і СІЗО – Роман Сущенко – в студії телеканалу UATV розповів про плани на майбутнє і зміни в Україні, які відбулися за роки його ув’язнення.

Коли ви та інші, вже колишні політв’язні, наші військовополонені, 7 вересня прилетіли, це була величезна радість для всієї країни, величезна гордість, що за ці три роки ви не зламалися. Розкажіть, що зараз відбувається у вашому житті. Тому що багато говорили про реабілітацію, про те, що життя по-новому починається…

Ви абсолютно праві. Зараз я відкрив для себе нову сторінку в своєму житті, житті своєї родини, близьких. Дійсно, закінчився процес реабілітації в плані медикаментозного, але він триває в стадії відновлення якихось реакцій психологічного спрямування. Я проходжу психологічну корекцію і мені дуже пощастило – я зустрів справжніх фахівців, з якими працюю. Такі зустрічі відбуваються раз-два на тиждень. І я повинен констатувати, що поліпшення спостерігаються.

З приводу психологічної корекції та реабілітації: в умовах понад п’яти років війни Росії проти України є величезна кількість людей, які пройшли війну, полон і потребують спеціалізованої допомоги. У нас насправді не так багато таких фахівців. Наприклад, в США є окремі психологи, які працюють з окремими травмами. У вас зараз є можливість побачити, як насправді це відбувається. Україна реально не готова таких людей приймати та відновлювати, чи зараз ситуація трохи інша, ніж була 5 років тому, до того, як війна почалася?

Ви знаєте, в спілкуванні з психологами та психіатрами я зрозумів, що ці люди мають не просто освіту, а й величезний досвід. Так, дійсно, вони не працювали з якимись серйозними травмами психіки після бойових дій, але у них є величезний досвід роботи з різними клінічними випадками, патологіями. Мій випадок не стосується цих сфер, мова йде просто про психологічну корекцію. Наші щоденні зустрічі дуже корисні, відбувається відновлення. Але головна їх порада – це спілкування в колі сім’ї, в колі друзів, щоб хоч якось особистість трохи соціалізувалася.

Ваша ситуація – це не тільки три роки в катівнях в якості бранця Кремля. Вся історія розпочалася зі зради близької вам людини, вашого кума, який хрестив дитину. Я б хотіла, щоб ми трохи повернулися до 30 вересня 2016 року, коли все це сталося. Ви приїхали до родичів у Москву, зустрілися зі своїм кумом, який дав вам якийсь диск, а потім все так розгорнулося. Вас звинуватили в тому, що ви шпигун, і дали такий термін. Що найбільше запам’яталося з цієї ситуації, і наскільки продуманою була ця операція ФСБ?

Так, я дійсно про це багато думав, і перебуваючи у в’язниці, й після цього. Насправді головною дійовою особою була зовсім не ця людина, а конкретно працююча спецслужба. Це ціла машина сатанинська, механізм, який відпрацьований під подібні алгоритми роботи з людьми. Вже існують практики схожих провокацій, і мій випадок не є виключенням з усієї історії цих спецслужб. Тому, що мене досі дивує і загострює нерви, це те, що зробив він. Мотивації мені досі невідомі. Але я розумію, що версій є кілька. І також розумію, що це вже в минулому. Минулого ти вже не зміниш, не повернеш. Що було – то було. Я, відверто кажучи, був шокований, коли він прийшов на суд давати свої свідчення, як він змінився. Напевно у нього якийсь моральний тиск, якийсь вантаж висів за плечима. Оскільки він виглядав не дуже добре. Він пересувався на милицях, можливо, там були якісь проблеми з опорно-руховим апаратом. Він відповідав не зовсім впевнено на наші перехресні питання з адвокатом, і сам його вигляд був дуже жалюгідний.

Але ви з ним особисто не спілкувалися, не ставили питання? Тільки в межах суду? І у вас ця ситуація досі не прояснилася – чому і як він це зробив?

Після цього ми не бачилися, не спілкувалися, і не було навіть спроб якогось контакту. Я прекрасно уявляю, чому це відбувається, і сам не шукаю зустрічі та контакту.

Багатьох в’язнів Кремля затримували в Криму, когось в Білорусі, як Павла Гриба. Ви тепер знаєте або, може, припускаєте, чому вибрали саме вас?

Важко говорити про те, що робилося в головах чаклунів, які задумали цю операцію і провели її, на їхню думку, успішно. Мені складно сказати, чому саме я. Швидше за все, тут ряд факторів, і було прийнято рішення – це моя професійна діяльність, моє минуле, адже колись я був військовим. Це було зручно провести на території Російської Федерації. Відповідно, залучити велику увагу і отримати ще один з важелів впливу на нашу країну, на владу, президента, народ, залякати його всіляко. І останній пункт – підняти репутацію своїх спецслужб в очах власного суспільства та влади.

Я так розумію, що родичі, до яких ви приїхали в Москву, там і залишилися жити. У мене виникає питання з приводу їх безпеки. Як ви вважаєте, їм нічого не загрожує? Може вже хтось колись виходив з ними на зв’язок? І ще – в якому ви зараз статусі? Вам заборонений в’їзд в Росію чи ні? І чи закрили справу проти вас?

Що стосується родичів, то я можу тільки чітко уявляти, що їх життю загрожувала небезпека в певний момент – це було в момент мого затримання, суду, точніше, слідчих дій. До суду така загроза була. Після того вони їх включили в список свідків звинувачення. Брат був на суді, давав показання, але мова йшла тільки про те, щоб він підтвердив факт мого проживання у них, і все. Його дружина не була присутня, вона дуже хворіла. На жаль, вона цього року влітку померла, вона ну дуже страждала, звичайно, і брат теж.

Безумовно, що якась небезпека досі існує. Я не можу сказати точно, наскільки це ймовірно, але я визнаю, що та сторона могла і залякати, і примусити людину до будь-яких свідчень, але вона не наважилася на цей крок.

Що стосується мого статусу в юридичному аспекті, мені важко сказати, оскільки я, по-перше, не збираюся туди їхати, у мене таких намірів немає, і я не вивчав це питання так глибоко. Те, що був указ президента Російської Федерації про помилування 10 осіб політв’язнів – це факт. Нам його зачитали в автобусі перед тим, як ми сіли в наш літак. Справа була, був термін, я був помилуваний. Відповідно, потрібен якийсь термін на погашення цієї судимості і, можливо, після нього буде якийсь дозвіл відвідувати цю країну. Але у мене таких намірів немає.

Щодо судимостей, 4 червня 2018 року суд Російської Федерації незаконно засудив вас до 12 років ув’язнення в колонії суворого режиму. Слава Богу, що зараз сталося так, як сталося. І сподіваємося, що ще 86 незаконно утримуваних Російською Федерацією теж повернуться в Україну. Але очевидно, що коли ви почули цей вирок, у вас були різні жахливі думки. Чи були у вас надії, що вийдете не через 12 років, а раніше? І що ви з цього приводу думаєте?

Обвинувач просив 14 років, два роки суд визнав доречним скоротити в цьому фарсі. Надії, звичайно, були, вони мене не покидали ніколи, до самого моменту перетину повітряного кордону між нашими країнами. Звичайно, підживлювали крихти інформації, які приходили з України. Саме їх приносив мій адвокат Марк Фейгін, щось переказував наш консул, з рідними бачилися, десь між рядками я читав. Багато писало людей, але не всі, звичайно, були в тому обмеженому колі, який володів повною інформацією.

Наскільки я знаю з різних джерел, було 5 домовленостей вже фактично про те, щоб повернути на батьківщину, і всі вони не відбулися через ту сторону. Навіть більше, поки я знаходився в Лефортово, там багато було в’язнів, арештантів зі схожими статтями з інших країн. І конкретно я знаю двох, тому що з ними в одній камері знаходилися мої сусіди. Там йде ротація – місяць, два, три, чотири, і потім змінюють сусідів. Ось два таких розповідали – один естонець, другий литовець – що у них схожі були рядки, схожі історії, і їх не етапували з Лефортово. Їх везли на кордон і міняли. Від півтора до двох років вони перебували в ізоляторі, і потім відбувався обмін. Цей обмін давав надію.

Ще, як би це пафосно не звучало, мені дуже допомагала обручка, яка знаходилася на пальці. Його не зрізали, хоча за всіма нормами місцевих юридичних нормативів його повинні були зрізати, бо у людей не мають знаходитися при собі цінності. Але його не зрізали, і я свято вірив, що ось це такий невеликий дзвіночок, що ось-ось все станеться. І коли я приїхав в колонію і там його зрізали, я не скажу, що надія там луснула, але, звичайно, це підірвало якусь ступінь моєї віри.

Ви знаєте, ви так добре трималися, насправді. Ми отримували новини від вашої доньки, стежили за тим, які картини ви малювали. Це дивовижна історія, ви розповідали, що ці картини ви малювали якимись підручними засобами. У вас був досвід малювання ще раніше, і ви просто відновили його, чи це було щось нове для вас?

Досвід був, я самоучка. Я з дитинства малював, захоплювався цим. Але це було не на професійній основі, а так, просто хобі: я щось перемальовував, не вдавалися мені портрети, зате природа, вода дуже непогано виходили. Якісь баталії в дитинстві малював, в дитячому садку, початковій школі. Читав якісь історії про битви, і потім малював солдатиків і так далі.

Потім, з часом, коли я вже вчився в училищі, у нас була створена ініціативна група, яка займалася друком. Ми випускали кілька газет: стінгазету, фотогазету і сатиричну газету.

Давайте повернемося до вашого звільнення. Ви задавалися питанням, чому воно відбулося саме у вересні, і було таким масовим – 35 осіб, і з найгучнішими прізвищами – Сущенко, Сенцов, Гриб, Кольченко, Клих, Карпюк, Балух і так далі? Багато хто в Україні говорить, що це тільки початок того великого плану, який Російська Федерація починає вже зараз реалізовувати. І насправді не від української сторони все залежить. Як ви вважаєте?

Я вважаю, що російські еліти на чолі з лідером частини всього суспільства прийшли до невного погодження, включили план “Б”, оскільки план “А” провалився. Тобто, Україна не стала на коліна, вона не простягла руки, вона не здається, бореться далі за свою незалежність, за свою територіальну цілісність. І тому зараз ми стаємо свідками нових методик цієї диявольської машини, цих хворих сатанинських імперських фантомів. Безумовно, що це все відбувається в досить винахідливих формах, ми є суб’єктом цієї частини гібридної війни, але, на жаль, жертвою. І всі ці процеси йдуть, якісь реалізуються плани.

Я вважаю, що той обмін, який відбувся, і цей людський ресурс використовується дуже ефективно, як ми бачимо. Оскільки суспільство дуже переживає за долю цих політичних в’язнів, страждають їхні сім’ї. Це все видно, у нас відкрите суспільство. Наші журналісти, колеги про це відкрито говорять, показують. Все це дуже сумно, боляче, драматично. Гинуть наші люди. Все це має якийсь вплив на суспільну свідомість. Відповідно, ця свідомість впливає на владу. А головна мета яка? Поставити Україну на коліна і зробити її підлеглою, далі розвивати комплекс “меншовартості”. Тобто, триває політика, яка насаджувалася століттями.

Можливо, буде і більший обмін, і слава Богу, якщо він буде. Тому що доля кожної людини, яка там знаходиться, дуже важлива для суспільства, перш за все, для влади. І Дай Бог щоб це було. Але у нас достатньо ресурсів і умов, які можуть прораховувати всі ситуації і також протидіяти планам B-C-D.

З того часу, як ви повернулися, пройшов понад місяць. За цей час на вас намагалися вийти якісь політичні сили, залучити вас до їх діяльності? Оскільки ви говорили, що далі ваша діяльність не буде обмежуватися тільки журналістикою, що ви плануєте займатися ще чимось – громадською діяльністю, можливо навіть політикою. Може хтось вже намагається налагодити з вами контакт?

Я далі рухаюся, і дійсно готую перші матеріали в журналістиці. Я планую продовжувати діяльність в цій сфері і паралельно рухаюся по громадському напрямі, я говорю про аукціон. Що стосується політики, то я розумію, що в моїй ситуації, в ситуації моїх побратимів цього не уникнути. Конкретних пропозицій я не отримував, зустрічей в цьому контексті не відбувалося.

Знаєте, може це тому, що парламентські вибори вже пройшли. Якщо б це було до виборів, то, напевно, отримали б.

Мені складно про це говорити. Але я не виключаю, що схожі пропозиції будуть надходити. І як на них реагувати, я ще сам для себе не зрозумів. Це абсолютно новий напрям.

Знаєте, для тих людей, які повернулися з полону РФ, в контексті того, що війна ще триває, це ще якийсь борг. Тому що кількість знань, досвіду і величина вашого імені навіть на міжнародній арені якось зобов’язує вас до того, щоб брати участь в тих процесах, в яких ви не брали участі раніше. Завершуючи нашу розмову, скажіть, як людина, яка була якийсь час в інформаційному вакуумі і потім увірвалася в український інформаційний простір: що тут кардинально змінилося за три роки, поки вас не було в Україні? Що вас найбільше здивувало, вразило? Можливо, в суспільстві щось? Розкажіть, будь ласка.

У суспільстві чи серед нашого журналістського цеху?

У суспільстві. Ви щось дізналися, і це вас засмутило, вразило, чи навпаки, ви зраділи?

Ритм зовсім інший, навіть в порівнянні з тим, який був три роки тому. Я працював в європейській столиці. Україна якось підтяглася до цього ритму. Оскільки там дуже багато подій відбувається, все динамічно і активно, спілкування підтримується на досить простому, демократичному і ясному рівні.

Вчора я, наприклад, для себе відзначив дуже унікальну форму, як проводив наш президент брифінг – пресмарафон. Я з цим зустрічався 5-6 років. Французи звикли спілкуватися з пресою не тільки у вигляді питання-відповідь на брифінгу з президією, а саме в таких неформальних умовах. Тобто, за столом йде чаювання або якісь частування. Це як одне родинне коло, люди спілкуються. Це спонукає ділити один стіл з людиною, і вона готова з вами поділитися думками. Дуже зручно.

14 годин президент відповідав на питання. За змістом там, можливо, було невелике фіаско чрез певні суб’єктивні фактори. Але як форма – це був тріумф.

Ви сказали про те, що готуєте журналістський матеріал. Про що він, яка тема? Тому що перший матеріал після цих трьох років ув’язнення – він особливий.

Ви знаєте, є ідея написати про в’язниці. А конкретно – у нас в “Укрінформі” практикувався такий жанр подачі інформації, коли про якусь подію або про якесь явище розповідається з різних точок, з різних країн. Збирався великий матеріал. Законодавцями такого варіанту були одного разу я і наш власкор у Москві в 2012 році, коли перемогли Олланд і Путін. Була інавгурація, і ми описували її з однієї столиці, і з іншої. Це було унікальне явище. У Москві, коли їхав кортеж, всіх розігнали. У Франції було все по-іншому. І є така ідея, в цьому контексті написати про пенітенціарні системи європейських країн, Росії та, можливо, України, щоб людям було цікаво почитати.

Прямий ефір