Перехід на латиницю: чи потрібно Україні змінювати абетку (ВІДЕО)

Скрін UATV

В українському суспільстві точиться дискусія щодо переходу з традиційної кириличної на “європейську” латинську абетку.

“Причина перейти на латиницю полягає в простому – у вибудовуванні муру між Україною та Московщиною. Але треба зважити на кілька речей. По-перше, весь корпус української літературної та духовної традиції – починаючи із Івана Вишенського, через Котляревського, через Шевченка, і завершуючи Стусом, Калинцем і Євгеном Пашковським – це корпус текстів, створених кирилицею”, – звертає увагу співробітник Національного музею історії України Олександр Хоменко.

У березні минулого року в черговий раз збурила громадськість пропозиція переходу на латиницю тоді ще діючого міністра закордонних справ України Павла Клімкіна. Його доволі коректна пропозиція винести це питання на обговорення викликала занадто бурхливу реакцію в соцмережах.

“Я розумію мотивацію цих людей, але часто ці аргументації надто слабкі. Ще в ХІХ столітті були такі спроби. Перехід на латиницю я вважаю в даній ситуації недоречним, тому що ми відрізаємо від себе велику кириличну українську спадщину – від Середньовіччя до теперішніх днів”, – пояснив кобзар, лідер гурту “Хорея козацька” Тарас Компаніченко.

Українські землі принаймні тричі ледь не перейшли на латинську абетку. Вперше – у 1834-му році з ініціативи галицького мовознавця та етнографа Йосипа Лозинського. Ця спроба призвела до так званої “Азбучної війни”, яка тривала два десятка років. Внаслідок чого ідею Лозинського відкинули.

Але ненадовго – вже в 1859-му році чеський філолог Йосиф Їречек запропонував запровадити латиницю на всіх підвладних Австро-Угорщині українських землях. Ця спроба теж була невдалою. На тих українських землях, що були під владою Російської імперії, великим прихильником переходу на латинську абетку був відомий літературознавець і мислитель Михайло Драгоманов.

Зважаючи на те, що Україна не мала державного статусу ані в ХІХ столітті, ані на початку ХХ, то якоїсь єдиної уніфікації абетки не було затверджено. Тому кожен видатний мислитель використовував для письма те, що йому найбільше підходило. Іншими словами, вигадував власний алфавіт. Була абетка Максимовича, Куліша, того ж Драгоманова. Були спроби перевести українське письмо на латиницю навіть за часів Радянського Союзу. У 1920-х роках це пропонували зробити лінгвіст Микола Сулима та письменник Сергій Пилипенко.

“В українській ситуації цей перехід наразі буде невмотивованим. Він нічого не дасть для нашого наближення до Європи. Бо для наближення до Європи потрібно, щоб у нас суди працювали, а не латиниця. Болгарія теж існує в кириличній традиції, та це жодним чином не заважає їй бути країною ЄС”, – зазначає Хоменко.

Хоча з іншого боку, якщо Україна перейде на латиницю, то наша мова стане найбільшою серед усіх слов’янських мов, що користуються латинським алфавітом.

Та й загалом, вся документація щодо новітніх технологій, щодо відкриття нових стартапів, внутрішня мова електронних пристроїв та носіїв інформації – все це написано латинським алфавітом.

От і варто подумати, що важливіше для майбутнього України – новітні технології чи історичні тексти.

Більше випусків програми PRO et CONTRA дивіться за посиланням.

Прямой эфир