Україна повинна бути готова до втручання РФ у наш виборчий процес, – Сергій Корсунський

Центральна виборча комісія завершила прийом документів від охочих балотуватися на пост президента України. Документи подали 90 осіб. Офіційно зареєстрували 44 кандидати. Це найдовший президентський бюлетень, починаючи з 2004 року, в якому було 26 прізвищ. 

Про майбутні президентські перегони у програмі “Лицом к лицу” на UATV розповів директор Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ, Надзвичайний і Повноважний Посол України Сергій Корсунський.

– Давайте почнемо з рекорду. ЦВК зареєструвала вже 37 осіб. Як ви вважаєте, звідки така рекордна кількість?

– Це нормальний політичний процес. У нас в країні – понад 400 політичних партій. Тоді я, навпаки, здивований: чому тільки 90 кандидатів? Адже теоретично свого кандидата могла запропонувати кожна партія. Плюс самовисуванці. Насправді, це частково технології. Там є прізвища, які дублюють відомих політиків. Інакше кажучи, це люди з одного політичного табору, які відтягуватимуть голоси один в одного.

– Там можуть бути однаковими і прізвища, й ініціали, правильно?

– Теоретично – так. Я думаю, що більшість із тих, хто бере участь у цих виборах, дуже розраховують на парламентські вибори. Іншими словами, їм зараз потрібно засвітитися. Серед політичної еліти є певна мода – мати “корочку” кандидата в президенти. І потім написати, наприклад, у Вікіпедії, що він був кандидатом у президенти в такому-то році. А через 5-10 років ніхто і не згадає, що їх було 90. Серед них, думаю, серйозних політиків осіб 20, що, приблизно, збігається з попередніми виборами – і в 2004 році, й у 2014-му. Серед них і точитиметься основна боротьба. Решта просто хочуть показати себе, а потім потрапити до списків політичних партій. Парламент у нас дуже важливий, він формує уряд. Думаю, що там спостерігається інтерес в такому контексті.

– Як ви вважаєте, кількість дорівнює якості, чи навпаки?

– Хотілося б, звісно, щоб кількість переходила в якість. Але в даному випадку навряд чи так відбувається. Хотілося б, щоб політичні сили дуже відповідально підходили до висунення своїх кандидатур, із реальним розумінням того, чи зможуть вони перемогти. Але абсолютно очевидно, що таких політиків дуже короткий список – які реально можуть розраховувати на перемогу. Як я вже сказав, для багатьох це спроба закріпитися на слуху у виборця, щоб потім брати участь у парламентських виборах. І це не надто добре, тому що навіть 1-2% голосів можуть вплинути на вирішальний результат у другому раунді. Відтягування голосів на популістів і непрохідних кандидатів – це погано.

– До виборів залишається близько двох місяців. Багато політтехнологів кажуть, що це може бути найбрудніша виборча кампанія за всю історію України. Що ви думаєте про цю риторику?

– Гадаю, що це перебільшення. Ніде в світі, насправді, не буває чистих і красивих виборів. Усі вони пов’язані з тим, що виливається дуже багато бруду, йдуть нескінченні звинувачення один одного в якихось злочинах – і реальних, і міфічних. Добре було б, якби всі ці злочини нормально розслідувалися, і вчасно. Однак ідеальних спільнот не буває. Ідеальних систем – теж. За винятком одного фактора, не бачу, що ці вибори будуть унікальними – за винятком фактора Росії. Цілком очевидно, що ті вибори, які будуть зараз – це не просто вибори. Це певний останній відрив від колишньої Російської імперії. Наведу два факти. Один – політичний, другий – езотеричний. Щодо останнього: цьогоріч минає 365 років від дати підписання Переяславської ради. Не випадково все збігається саме в цьому році – вибори і президентські, й парламентські. У Конституції закріплено курс до ЄС і НАТО. Це, можна сказати, доля. А якщо говорити серйозніше, то такі вибори будуть через 5 років, у 2024 році. А це також вибори президента США, Росії, та, водночас, наступні вибори Європарламенту. В один рік обиратимуть як лідерів наших найближчих країн-партнерів, так і нашого головного ворога. Цей рік стане справді доленосним. Президент Порошенко заявив, що в 2024 році ми подамо заявку в НАТО. Він розуміє, що це той самий критичний останній бій, який ми повинні виграти, щоб остаточно й безповоротно відірватися від Московії.

– А 2024 рік може посприяти вступу України до НАТО?

– Ми подамо заявку. А отже, повинні зробити роботу в той період. Ті лідери, які будуть обиратися на Заході, вже не зможуть нас ігнорувати. Ми ж не будемо стояти на місці, це абсолютно виключено. Адже якщо пригадати, де ми були в 2014-му та де ми сьогодні, це незрівнянно. Згадайте забаганки Путіна в 2014 році, коли він починав агресію проти нас. Так ось, усе, чого він не хотів – ми все зробили з точністю до навпаки.

– А можете назвати хоча б три ключових із них?

– Він же не хотів, щоб набула чинності Угода про асоціацію з ЄС та зону вільної торгівлі. Згадайте, навіть після підписання була боротьба. І ми в ній перемогли. Найстрашнішим його сном і параноєю було те, щоб НАТО рухалося до східних кордонів. Тепер же в країнах Балтії, в Польщі постають бази Альянсу. І вони б там ніколи не з’явилися, якби не було цієї агресії. Україна повністю переходить на стандарти НАТО. Ми – єдина країна, яка бере участь у всіх програмах НАТО, та поки що не є членом Альянсу. Ми переходимо на нові системи управління, харчування, постачання і тактики війни. Питання церкви… Навіть Навальний, який вважається нібито прогресивним політиком, написав у Тwitter з цього приводу, що 400 років вони будували прив’язку України до Росії, а ми за 4 роки все зруйнували. Ось це їхня ментальність. Зокрема рішення парламенту про закріплення в Конституції України курсу на вступ до ЄС і НАТО.

– Верховна Рада ухвалила законопроект, який передбачає заборону російських спостерігачів на виборах. Що ви думаєте про таке рішення та як на нього можуть відреагувати наші міжнародні партнери?

– Рішення це є абсолютно законним і справедливим. Багато хто в Європі дуже хотів би, щоб ми почали деескалацію. Але ми нічого не загострювали, що нам деескалувати. Якби з боку Росії спостерігався хоч якийсь прогрес щодо виконання Мінських угод, якби нам повернули наших моряків і політичних в’язнів. Якби РФ вивела свої війська з Донбасу або хоча б почала цей процес. Якби там, врешті-решт, отверезіли та зрозуміли, яку дурницю вони творять, який злочин скоюють, тоді можна було б хоч якось говорити про те, щоб у рамках міжнародних організацій з’явилися на наших виборах росіяни. Але ми знаємо, що росіяни, які працювали в ОБСЄ, це шпигуни ФСБ. Рішення ВР якоюсь мірі, може, й емоційне, але, з іншого боку, ми не можемо без емоцій сприймати те, що відбувається, тому що кожного дня проти наших громадян скоюються злочини. Щодня ми з жахом і болем читаємо про загиблих на Донбасі українців. А вони тим часом продовжують розповідати про те, що їхніх військових там немає. Тоді й не торкайтеся політичного процесу в Україні. Їхні вплив і втручання будуть колосальними. Ми повинні бути до цього готові. І тут уже справа принципу: ми не можемо допустити громадян Російської Федерації до такої справи, як моніторинг демократичного процесу. Нехай вони спочатку навчаться демократії і почнуть розуміти, як можна відрізнити демократичний процес від недемократичного. Тому рішення ВР – абсолютно правильне, і МЗС про таку позицію теж уже заявило.