Міф чи реальність: психолог розповіла про те, чи дотримуються права дитини в Україні (ВІДЕО)

На формування дитини впливають безліч факторів. Але найбільше впливають сімейна атмосфера, а також економічно-соціальна складова в сім’ї. Про те, з якими проблемами стикаються діти в Україні, в інтерв’ю телеканалу “Дом” розповіла дитячий і сімейний психолог Інга Горбенко.

– Сьогодні у нас свято – День захисту прав дітей. З якими проблемами стикаються діти в Україні найбільше? Чи можете ви озвучити топ-5 найбільш важливих?

– Напевно, одна з основних проблем, яку хотілося б виділити – це дитячо-батьківські відносини. Те, що відбувається з дитиною в її рідній сімейній системі. Звідти в принципі беруть початок практично всі проблеми, починаючи з поведінкових розладів, соматичних розладів, способів контакту і багато чого іншого. З цим і звертаються найчастіше до дитячого психолога, що пізніше переростає в формат вже сімейного, розширеного консультування.

– Важливе питання про те, що ж відбувається у нас в Україні, адже відомо, що економічно-соціальна ситуація відображається на сімейних відносинах, коли, наприклад, батьки більше ходять на роботу для того, щоб прогодувати свою сім’ю. Певних зв’язків між батьками і дітьми може бути недостатньо для того, щоб повноцінно виховати дитину. Чи є в Україні така проблема?

– Так. Ми нічим не відрізняємося від інших європейських держав в цьому сенсі. Зі свого боку можу позначити дві актуальні проблеми.

Перша – на сьогоднішній день у зв’язку з перенасиченням інформацією стосовно виховання, ставлення до дітей, у нас існує значне переважання в сторону надання прав дитині. Існують дві батьківські позиції – або жорстко авторитарна, або дуже лояльна, демократична. Звідси теж з’являються різного роду проблеми.

Друга – це те, що в силу часу, зайнятості, батьківського навантаження, наших дітей, на жаль, виховують більшою мірою чужі люди – няні, розважальні центри, дитячі садки, дошкільні заклади та інші інстанції. Що дійсно оголює дефіцит і контакти з батьками, розуміння на початку дорослішання дитини, потім ускладнює підліткові проблеми, я б сказала підлітковість дитячо-батьківську, тому що батьки стають не готовими зустрічати дорослу дитину.

– Інга, фактично ви зараз озвучили діагноз. Як лікувати?

– Краще не хворіти. На сьогоднішній день інформаційний простір дуже відкритий і широко висвітлений. Якщо в культурі сім’ї не прийнято відвідувати такого фахівця як психолог, то існує дуже багато різних джерел інформації, починаючи з книг, закінчуючи YouTube. Можна розуміти хоча б елементарні речі про контакт батьків з дитиною. Ми маємо починати з того, що існує повага не тільки до батьків, не тільки до дитини, а швидше за все обопільно. Ось чому потрібно навчити українські сім’ї. Стукаючи в кімнату до батьків, ви, батьки, стукаєте в кімнату до дитини. Це банальний приклад, який показує наявність кордонів і прав як у дитини, так і у батьків.

– Право на освіту – саме та теза, яка зазначена як одна з основних в межах Дня захисту дітей. Як саме вона стосується дітей і з якими проблемами тут стикаються і діти, і батьки конкретно в Україні?

– Дитина, на жаль, не може заперечити чи погодитися з правом на освіту. Це те, що має бути, і те, що є. Ми сьогодні говоримо дітям, що я ходжу на свою роботу, а ти ходиш на свою дитячу роботу. Так найчастіше батьки позначають дитячу повинність ходити в школу. Сьогодні мало яка дитина заявляє з посмішкою, повною готовністю про те, що хоче вчитися, це дивовижний і дуже рідкісний момент. Мало хто хоче вчитися, але має. Тому право на освіту ми тут не заперечуємо. Це речі, до яких ми маємо якось готувати дітей, щоб це було легко, приємно не тільки для дитини, але і для батьків. Так, це право є, воно нібито є. Але не обрати освіту дитина в нашій країні не може.

– З огляду на цей момент, чи достатньо держава працює над проблемами, які стосуються дітей, їх прав?

– Я сьогодні контактувала з батьками і з дітьми, які представляють різні шкільні підходи до освіти. Це і альтернативні школи, які зараз з’являються в столиці більше, ніж в областях. І я контактую з дітьми, батьками, які навчаються в звичайних загальноосвітніх школах, де збережена ще стара система освіти, де мало нововведень, вчителі в принципі не мають інтересу до того, щоб щось змінювати в методах викладання, робити його інтерактивним, що абсолютно відрізняється від альтернативних шкіл, де існує абсолютна часом відсутність кордонів, надання багатьох прав дитині, де встановлюються партнерсько-дружні стосунки з дітьми, що нівелює повагу дитини до вчителя. Це те ж саме переважання, тільки у зворотний бік. Що хотілося б побажати?

Якось врівноважити ці дві системи, тому що вони визначають дві крайності, про які я говорила на початку спілкування. Хотілося б балансу, інтерактивності, що включає повагу, навчання з великим залученням інтересів дітей. Те, що сьогодні дитина може подивитися на National Geographic, наприклад, абсолютно не те, що розповість учитель географії в звичайній середній школі. Це нудно, нецікаво.

– Можливо, окремі випадки не є системою. Кожна школа, кожен учитель по-своєму виховують і навчають ту чи іншу дитину.

Більше випусків програми “5 вопросов на злобу дня” дивіться за посиланням.