Синя лінія київського метрополітену пролягає через все місто, з півночі на південний захід. Її станції, на відміну від інших ліній столиці, розташовані тільки на правому березі. Довжина цієї підземної траси – приблизно 20 кілометрів. Час в дорозі займає 37 хвилин. Як зазначають самі кияни, це велика економія часу, в порівнянні з поїздкою на наземному транспорті.
На Оболонь метро прийшло наприкінці 1980 року. Станція метро з однойменною назвою була відкрита 19 грудня 1980-го. Тоді вона називалася “Проспект Корнійчука”, а перейменована була в жовтні 1990-го.
Відкриття станції кияни чекали з нетерпінням. До цього, через проблеми з транспортом, добиратися з нового житлового району в центр було незручно. Дорога забирала дуже багато часу. А проте, на той момент на Оболоні вже проживали приблизно 200 тисяч осіб.
Ділянка підземної траси синьої лінії, протяжністю майже 4,5 кілометра, з’єднала перспективний житловий район міста з центром. Завдяки новій ділянці підземки, дістатися до Майдану Незалежності та Хрещатика з Оболоні стало можливим лише за 10-12 хвилин.
Перші 2 роки роботи “Оболонь” служила кінцевою станцією столичного метро. На північ від неї тривало активне будівництво, росли багатоповерхові квартали. Трасу підземки тягнули далі. А через великий обсяг робіт оболонську ділянку розбили на два етапи.
Оболонь не дарма називають озерним краєм. Тут велика кількість річок, озер і боліт. Ґрунтові води в цих місцях знаходяться практично на поверхні. Тому станції та тунелі будували, в основному, відкритим способом. У піску виривали котлован, монтували залізобетонні тюбінги та засипали їх ґрунтом. А тунелі між нинішніми станціями “Почайна” та “Оболонь” взагалі будували особливим чином.
Після намиву території під житловий масив, тут утворилися озера – Йорданське та Кирилівське. Через них зверху пустили дамбу, і вже по ній майже 1,5 кілометра тягнули метро. Але ділянка стала проблемною практично відразу. Незважаючи на те, що тунелі будували на посиленій “подушці”, вони в буквальному сенсі рухалися, як живі, а в щілини просочувалася вода. Тому всю ділянку шляху просто “заморозили” рідким азотом. За сьогоднішній день тут діє обмеження швидкості. Й машиністи, проїжджаючи між озерами, намагаються не сильно розганяти рухомий склад.
“Оболонь” стала першою відкритою на величезному житловому масиві станцією метро. І оформлена вона була відповідним чином – в стилі радянської архітектури нового району. Ряди шестигранних колон із сіро-блакитного та рожевого мармуру створюють враження широкого та світлого проспекту. Виникає відчуття, що наземна магістраль сучасного міста переходить у підземну.
Під стелею центрального залу станції змонтовано освітлення, закрите декоративними решітками.
Стіни облицьовані жовтим мармуром, а підлога покрита сірими та чорними плитами. Посеред платформи, на шляховій стіні, можна побачити ковані композиції “День” і “Ніч” – на тему театру, літератури та мистецтва. Вони пов’язані з попередньою назвою станції – “Проспект Корнійчука”.
Більше випусків програми “Метро” дивіться за посиланням.