“Кузня Петра”: учні загиблого на Донбасі героя створять місто сонячних годинників (ВІДЕО)

“Кузня Петра” працює уже 18 років. А починалося все з ідеї створити історичну кузню, яка з’явилася в учителя Петра Федоряки. Зараз справу майстра, який загинув у Шахтарську на Донбасі в 2014 році, продовжують його учні.

“Одного разу він подзвонив мені дуже рано, о 07:00, і попросив попрацювати у нього два тижні. Сказав: “У тебе одне завдання – бити молотком”. Тоді був 2001 рік, роботи не було, ми змінювали підробітки майже щотижня. Тож я без сумніву погодився і почав працювати. Але Петро через два тижні не сказав мені припинити роботу, то я й залишився”, – розповідає коваль Роман Марюта.

Пізніше сюди ж прийшов і брат Романа – Руслан. Своїх учнів Петро навчав, що в кузні не можна працювати лише через зарплату, адже це ремесло – йому потрібно віддаватися повністю і постійно вчитися.

“Тут ти можеш бути самим собою, немає жодних рамок. І можливості, які з’являються, ти сам собі створюєш. Тому постійно доводиться розвиватися. А після того як когось навчимо, вони починають робити краще – і нам потрібно робити ще краще”, – додає Роман.

Працівники кузні відгукуються про Петра Вікторовича Федоряку як про неймовірно освічену людину. Він дуже багато вчився, читав, багато чим цікавився. У нього було два життя: одне в кузні, інше – у школі.

“Він і в школі викладав, і в кузні учив життя багатьох хлопців, які приходили працювати. Люди йому вдячні”, – каже коваль Станіслав Красюк.

Коли почалася війна на сході України, Петро Федоряка пішов на фронт офіцером. Командирів тоді не вистачало, і він був радий допомогти усім. А хлопці пообіцяли, що поки його не буде, кузня не зупинить роботу. І не зупинили, навіть тоді, коли з Донбасу прийшла сумна звістка про загибель їхнього наставника…

“Це сталося 31 липня 2014 року. Найгірше, що бойовики не захотіли віддавати тіло, коли Петро загинув. У Шахтарську його разом з іншими солдатами поховали посеред міста у парку. Ми змогли його привезти сюди через два місяці на Покрову, 14 жовтня” – розповідає Роман.

Після загибелі колегам коваля було важко дивитися на його порожнє робоче місце. 

“Ми продовжили працювати, узяли двох учнів – мого сина й Женю. І справа далі пішла…”, – згадує Станіслав.

У Петра Федоряка була ідея зробити Миргород містом сонячних годинників. Зараз цей задум втілюють його учні.

“Куємо сонячні годинники – це вже буде у нас сьомий, і даруємо місту. Місто встановлює їх то на центральній площі, то на курорті, то в інших місцях. Також ставимо меморіальну дошку з іменами ковалів, які пішли добровольцями в АТО й загинули за незалежність України. Так ми хочемо увіковічнити пам’ять наших друзів-ковалів, які віддали за нас своє життя!”, – каже Станіслав Красюк.

Більше випусків програми “Древо” дивіться за посиланням.