“Космічна” майстерня: Сергій Пипко створив ракетну програму для студентів (ВІДЕО)

Фото UATV

Україна завжди славилася своїм промисловим ракетобудуванням. Щоб не відставати від світових лідерів у космічній галузі, потрібно постійно готувати молодих фахівців. Цим і займається Сергій Пипко протягом майже двох десятиліть. У 2018 році він організував студентське конструкторське бюро за прикладом провідних університетів світу.

У новому випуску програми UATV “Майстер справи” фахівець розповів, як побудувати ракету, яка злетить на кілометр чи й більше, та наскільки успішні перші студентські досліди в Україні.

У нашій країні залишилися передові підприємства космічної галузі на зразок заводу “Південмаш” у Дніпрі, але низового експериментального ракетобудування, яке допомагало би приводити в цю індустрію мотивованих молодих фахівців, все ще не було. Сергій Пипко й інші ентузіасти вирішили змінити це.

“Спочатку я був одним з організаторів ракетного форуму СНД, – розповів він. – Я організував український ракетний форум, зараз у нас там є своя компанія. Потім на форумі вдалося знайти, так би мовити, соратників у цій справі, й ось у Києві я організував ракетну групу. У Дніпрі теж організована студентська група, яка будує ракети, але саме наша здійснила перший успішний запуск студентської ракети в Україні”.

Сучасна експериментальна ракета – поєднання високоінтелектуальної праці з приземленими, часто побутовими технологіями.

Основа будь-якої ракети – двигун. Рідке паливо, хоч і показало свою ефективність у “великому” ракетобудуванні, для аматорських і студентських розробок не підходить. Це й дорого, і токсично, і занадто вибухонебезпечно. Зі скромнішими завданнями справляються двигуни на карамельному паливі за технологією Білла Колберна.

Стандартний хімічний склад карамельного палива по масі: 65% нітрату калію і 35% цукру. Пізніше цукор замінили на сорбіт – спирт, отриманий із глюкози. Таке паливо можна зробити навіть у домашніх умовах. Сергій Пипко каже, що воно приблизно в півтора рази менш ефективне, ніж рідке паливо для сучасних ступенів і прискорювачів, але для невеликих ракет цього більш ніж достатньо. Тим більше що корпус двигуна найчастіше роблять не з металу, а зі звичайного картону.

“Електронна начинка ракети складається з якогось польотного контролера, у якого є датчики, – пояснив Сергій Пипко. – Зазвичай це барометр, тобто він вимірює тиск повітря, за ним розраховується висота польоту”.

Кожна ракета проектується в 3D-редакторі. Далі одна команда виготовляє двигун, інша – збирає електроніку, третя – корпус.

Наприкінці серпня Сергій Пипко та його студентська група організували запуск відразу двох ракет. Перша з них, під назвою “Марс”, згідно з розрахунками, може піднятися на висоту до кілометра, щоб викинути мініатюрні “супутники”.

Друга ракета – “Сорок два”, яка відсилає до книг британського фантаста Дугласа Адамса. Вона призначена для польоту на три кілометри.

Що ж до подальших планів Сергія Пипка та його підопічних, то він каже: їхні можливості зараз обмежені не технологіями, які дозволили б запустити ракету й на десять кілометрів, і вище, а розмірами полігону. Якщо щось піде не так, апарат не повинен впасти на житлові квартали.

“Особливих планів на майбутнє, наприклад, через десять років, ніхто не будував. Хтось із нас займається з сильним захопленням, хтось – просто по ситуації, поки цікаво. Люди абсолютно різні.
Головне, що ми робимо саме те, що нам подобається, і все. А чи є серед нас майбутній Ілон Маск – побачимо!”.

Більше випусків програми “Майстер справи” дивіться за посиланням.

Прямий ефір